Я особисто знаю цих юнаків і захоплююся їхньою недитячою мужністю, схованою у ще дитячих серцях, витривалістю і силою волі. А формувалося все це протягом навчання у Коропецькому ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Ще десятикласниками ці хлопці склали свою першу присягу на вірність Україні

У ліцеї гартувалася їхня воля, вони знаходили найкращих друзів, разом вчилися і відпочивали. Андрій, Дмитро і Любомир познайомилися 5 роки тому, ще під час вступної кампанії до ліцею, зразу подружилися і дали один одному обіцянку, що обов'язково стануть військовими, будуть захищати Україну.

Тоді вони вже знали, що в країні війна, добре усвідомлювали,що їм потрібно буде робити та чим доведеться пожертвувати. А жертв від них вимагалося чимало. Їхнє дитинство закінчилося дуже швидко, а на зміну йому прийшли суворі будні ліцеїстів. Та від мрії захищати Україну ніхто не відмовився. На згадку про ліцей і найкращих друзів залишився прапор, який розписали ще після присяги у 10 класі.

Незважаючи на труднощі і випробування, з якими зустрілися під час навчання, ліцей став для кожного з хлопців другою домівкою, надзвичайно особливим і по-справжньому рідним місцем. Коли настав день випуску, усі присутні ще раз переконалися - чоловіки теж плачуть.
А найважче було прощатися з майорами – наставниками. Саме вони відповідали за військову підготовку хлопців. Їм дякували стоячи, з кількахвилинними оваціями, сльози текли по обличчі як в ліцеїстів, так і в їхніх батьків.

Хлопці весело сміються, але помічаю, що в цей момент серце кожного пронизує ниточка журби за тими, як виявилося тепер, безтурботними роками.
Ще кілька хвилин і вони знову роз'їдуться по різних містах, кожен вдягне свою військову форму і буде виконувати свої завдання. І так поступово ці 19-річні хлопці перетворяться у дорослих, мужніх та нескорених чоловіків, які стануть головним нашим захистом. Хоча я дуже сподіваюся, що тоді нас вже не треба буде ні від кого захищати.
Він знімає берці і лягає на тверде, скрипуче ліжко. Сподівається, що цієї ночі ніякої тривоги не буде, і він зможе спокійно спати аж до 6 ранку, поки хтось із криком: " Підйом! Пора ставати!" не забіжить у їхню казарму.
А десь зовсім близько, інший хлопець спить на зручному домашньому ліжку, і може спати доти, доки сам не захоче прокинутися. Тепер він засинає спокійно, бо осінь добігає до кінця, а це означає, що і призов теж закінчується, тому можна не боятися, що заберуть в армію, або ще гірше - зразу в АТО. Хлопець знає, що воювати - це точно не для нього.